З положень ст. 2 Земельного кодексу України вбачається, що земельні відносини – це відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Згідно зі ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності. За положеннями ст. 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: а) у межах населених пунктів у разі придбання об`єктів нерухомого майна та для спорудження об`єктів, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; б) за межами населених пунктів у разі придбання об`єктів нерухомого майна. Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою та другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб. Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам – для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам – для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян – для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції – для розміщення власної інфраструктури. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Таким чином, Земельний кодекс України як акт вищої юридичної сили не лише не забороняє, а й прямо передбачає набуття сільськогосподарськими підприємствами, які засновані громадянами України або юридичними особами України, права власності на землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельний кодекс України встановлює імперативну заборону на передачу земель сільськогосподарського призначення у власність лише іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Отже, Закон України «Про ринок земель» не може суперечити чинним положенням Земельного кодексу України, який по відношенню до зазначеного закону є правовим актом вищої юридичної сили. Виходячи з викладеного, позбавлення сільськогосподарських підприємств, заснованих громадянами України або юридичними особами України без участі іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав суперечитиме наведеним вище положенням Конституції України та Земельного кодексу України і порушуватиме конституційні гарантії і охоронювані законом права сільськогосподарських підприємств (в тому числі і селянських (фермерських) господарств) на володіння і розпорядження землями сільськогосподарського призначення. Для усунення таких суперечностей і приведення законопроекту у відповідність до норм Конституції України та Земельного кодексу України доцільно внести такі зміни до проекту Закону України «Про ринок земель» (реєстраційний №9001-д), прийнятого Верховною Радою України в першому читанні 09.12.2011: 1. Частину другу статті 3 «Суб’єкти та об’єкти ринку земель» викласти в такій редакції: «Суб’єктами ринку земель сільськогосподарського призначення придатних для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства є: громадяни України; юридичні особи, що відповідно до закону України є сільськогосподарськими товаровиробниками, створені без участі іноземного капіталу і не пов’язані відносинами контролю з іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами та іноземними державами, які займались сільським господарством впродовж останніх 5 років до набрання чинності цим Законом, в тому числі фермерські господарства; територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування; держава в особі відповідних органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим» 2. Частину першу статті 10 «Обмеження щодо набуття у власність земель сільськогосподарського призначення» викласти в такій редакції: «Земельні ділянки сільськогосподарського призначення придатні для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть набувати у власність за цивільно-правовими договорами лише: громадяни України; юридичні особи, що відповідно до закону України є сільськогосподарськими товаровиробниками, створені без участі іноземного капіталу і не пов’язані відносинами контролю з іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами та іноземними державами, які займались сільським господарством впродовж останніх 5 років до набрання чинності цим Законом, в тому числі фермерські господарства; держава в особі відповідних органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим; територіальна громада села, селища, міста в особі сільських, селищних, міських рад». З метою забезпечення прав сільськогосподарських підприємств, утворених за участю іноземного капіталу (зокрема, іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав), пропонується передбачити вказаним вище законопроектом право зазначених суб’єктів господарювання набувати на законних підставах у власність землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва через 3 роки після набрання чинності Законом України «Про ринок земель» за умови припинення впродовж встановленого законом строку участі іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав у статутному (складеному) капіталі таких сільськогосподарських підприємств.