Ми живемо у світі стрімкого розвитку технологій та бізнесу, коли власну компанію можна відкрити в кілька кліків у «Дії». А як це – бути свідком зародження приватного бізнесу в незалежній Україні, працювати у витоків створення компанії і бачити, як вона будує неймовірну мережу підприємств по всій країні і стає прикладом для наслідування? Про це ми запитали в нашої колеги, Лілії Нікітіної, яка торік за відданість справі та компанії впродовж десятиліть була відзначена премією «Гордість «НІБУЛОНу».
Лілія Миколаївна приєдналась до «НІБУЛОНу» в 1994 році – рік працювала за сумісництвом, а з 1995 року остаточно перейшла у штат. Вона не приховує, що спочатку мала великі сумніви, але, забігаючи наперед, каже, що жодного разу не пошкодувала про своє рішення:
«На момент, коли Олексій Опанасович запропонував роботу мені в «НІБУЛОНі», я вже 16 років працювала в Луганському обласному управлінні хлібопродуктів, у мене була хороша зарплата і стабільність у державній компанії. Приватні ж були тоді чимось новим, нікому невідомим. Звичайно, у мене були сумніви. Але все ж таки я наважилась і жодного разу не пожалкувала!
У 1996 році ми відкрили філіал «НІБУЛОНу» в Луганській області. Це був перший філіал компанії, я стала першим директором філіалу та ще й першою жінкою-директором. Ось така потрійна першість!
Ми починали з того, що поставляли с/г виробникам паливо в обмін на соняшник (тоді був дозволений бартер), переробляли його на олію на луганських заводах. Але з часом зрозуміли, що потрібно набирати й обробляти свою землю. Саме тоді був час активної приватизації. Ми отримали 25% акцій «Старобільського елеватора», потім через біржу викупили ще 25% державних акцій та акції співробітників. У 2000 році елеватор був наш, і це було найбільше підприємство «НІБУЛОНу». Це вже був зовсім інший бізнес!
З Олексієм Опанасовичем не завжди було легко працювати, але завжди дуже цікаво! У нього в голові було море ідей, які він завжди втілював у життя. І колектив у нас прекрасний».
У 2014 році, коли на сході почались бойові дії і росія окупувала частину українських земель, Лілія Миколаївна переїхала в Старобільськ, до 2022 року працювала заступником начальника торгового відділу. Коли в 2022 році почалось уже повномасштабне вторгнення, стали надходити пропозиції від «хороших росіян» співпрацювати, а потім і погрози, Лілія Миколаївна під обстрілами з двома валізами переїхала до Києва. Про те, щоб залишитись там і співпрацювати з ворогом, і мови не було.
«У квітні буде 30 років, як я офіційно працюю в компанії. За цей час я була 20 років директором. Зараз продовжую працювати головним фахівцем сектору по роботі з контрагентами Департаменту з торгівлі. Я з тієї категорії людей, хто буде працювати стільки, скільки матиме сил і скільки приноситиме користь компанії, тому про пенсію навіть не думаю.
Так інтенсивно і так з розумом розвивався від початку і розвивається зараз «НІБУЛОН», що це просто дивовижно! Ми пройшли всі етапи: будівництво нових елеваторів, запуск їх у роботу, освоєння нових земель, судноплавство, нові причали. З 2022 року, коли справу Олексія Опанасовича продовжив Андрій, у нас почався новий етап розвитку. І кожен із них – це справжній творчий процес і рух уперед. Я рада, що є свідком всіх важливих для компанії подій. Я дуже поважаю «НІБУЛОН», те, що було створено за всі ці роки, і те, що робить компанія сьогодні. Що б нас не чекало попереду, упевнена, «НІБУЛОН» зможе достойно подолати всі виклики й продовжить гідний розвиток!» – ділиться Лілія Миколаївна.
Про НІБУЛОНівців, що були визнаними найкращими у своїй справі, читайте за посиланням.
