Від початку повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ долучились уже 654 НІБУЛОНівці. Сьогодні, зробивши свій внесок у захист держави, частина ветеранів повертається до мирного житті. Один із них – Михайло Федотов, учасник АТО, ветеран, нагороджений Президентом орденом «За мужність» III ступеня. Зараз Михайло обіймає посаду фахівця відділу організації та контролю охорони.   Михайло розповів про різницю між робочим життям та службою в армії, свій шлях повернення до цивільного життя після 15 місяців у найгарячіших бойових точках, особливості адаптації в компанії, як підтримати та на що варто звертати увагу під час спілкування з колишніми військовими.

Робота в компанії vs Служба в армії  

«Працювати в компанії, навіть якщо ти не класичний офісний працівник, та служити в армії – зовсім різні речі. У «НІБУЛОНі» я спочатку був у штаті Перевантажувального термінала, пізніше ввійшов до новоствореної групи інспекторів, яка слідкувала за перевезеннями зерна залізницею та запобігала крадіжкам. До лав ЗСУ долучився в перші дні повномасштабного вторгнення. До цього я вже мав досвід служби в АТО, щороку проходив збори в 79-ій десантно-штурмовій бригаді.  

Людині, яка не знайома зі специфікою роботи охорони, може здатися, що це тотожно обов’язкам військового. Але це не так. Армія – окрема інституція, яка має власні закони, порядки та навіть світогляд. Це не про багатозадачність. Це про те, що потрібно одночасно виконувати різні ролі. Учителя, організатора, менеджера і навіть психолога. Я служив головним сержантом у 3-му десантно-штурмовому батальйоні, відповідав за вогневу підготовку особового складу, мав у підпорядкуванні 50 осіб. Коли отримував від вищого керівництва накази, наприклад, щодо зміни позиції, корегування вогню, мав донести все до особового складу та організувати його роботу.  

Як і в кожному колективі, в армії всі люди різні. З різним життєвим досвідом, вдачею. Тому й універсального підходу до підлеглих немає. Різниця тільки в тому, що помилки в армії неприпустимі, а втрати надто тяжкі. Бути головним в армії, навіть коли в тебе в підпорядкуванні здавалося б небагато людей, накладає велику відповідальність. Передавати накази, доносити інформацію недостатньо. Потрібно зробити це так, щоб команда діяла як єдиний організм, без заминок, збоїв, злагоджено на 200%». 

Про повернення та період адаптації  

«Я звільнився з армії за сімейними обставинами у червні 2023 року. Перед поверненням на роботу навіть не замислювався, чим саме буду займатись, чи зможу переключитись з армії на цивільну роботу. Для військового головне – вийти живим. Далі глобально нічого не планував.  

Перед звільненням зателефонував керівнику. Запитав: «Чекаєте?» – «Звісно, чекаємо!» Ось це для мене було важливо, а далі – розберемося.  

Коли повернувся, деякий час було важко пристосуватись. У перший місяць великої війни я брав участь в обороні Миколаєва, потім нас перекинули в Донецьку область – під Зарічне, Красний Лиман. Це були 15 місяців у справді гарячих точках, коли майже цілодобово живеш на адреналіні. А вдома було тихо. Буквально. Дуже сильний контраст. Я розумів, що потрібно відпочити морально й фізично, взяв відпустку на два тижні, щоб провести з родиною. Але з іншого боку така різка зміна середовища – теж стрес.  

Думаю, керівництво також це зрозуміло, тому мені запропонували формат роботи відряджень. Зараз я відповідаю за охорону та безпеку на філіях. Постійно в русі, при ділі, спілкуюсь з колегами. Звичайно, адаптація – теж справа індивідуальна. Комусь навпаки потрібні комфортні, спокійні, я б сказав «тепличні» умови. Та як виявилось, це зовсім не мій варіант. Вдячний керівництву за підтримку та індивідуальний підхід. Це справді важливо».  

Про спілкування з колишніми військовими  

«Якщо порівняти, скажімо, 2015 і 2024 рік, то я бачу колосальну різницю. Раніше могли поставити не те що дивні, а зовсім некоректні питання: «Розкажи, як там було?», «Як ти отримав поранення?», «Ти когось убивав?», «Тобі було страшно?». Уявіть, якби вас таке запитали, якби знову нагадували про такий досвід, чи змогли б ви одразу відповісти? Навряд чи.  

На щастя, зараз такого майже не трапляється. Принаймні я не стикався з подібними ситуаціями. Все-таки війна триває не перший рік, тему спілкування з військовими порушують часто, тому рівень свідомості людей зріс. Та й загалом ставлення до військових змінилось у кращу сторону.  

Зараз є чимало матеріалів про те, що можна запитувати, що ні, як налагодити контакт, як не викликати агресію, негативну реакцію, підтримати колишнього військового. Усі вони доступні, насправді нічого складного там немає. Просто поставте себе на місце людини й проаналізуйте, чи було б вам приємно опинитися на її місці? Якщо сумніваєтесь, чи не образять ваші слова або вчинки, краще промовчати. Або подякувати. Просто, щиро, від серця».   

У серпні «НІБУЛОН» розпочав важливу співпрацю з мережею підтримки воїнів та їхніх родин Veteran Hub, що спрямована на реалізацію проєкту з реінтеграції ветеранів і ветеранок у цивільне життя після повернення з військової служби. Наша мета – підсилити професійні навички HR-спеціалістів та лінійних керівників, що беруть участь у процесах найму та адаптації співробітників, покращити взаєморозуміння між командою «НІБУЛОНу» та ветеранами, аби забезпечити плавну, комфортну реінтеграцію військових у цивільне життя та робоче середовище нашої компанії.  

Щоб привернути увагу до потреб військових, які повернулись до цивільного життя, та краще зрозуміти їх, ми й надалі будемо розповідати історії НІБУЛОНівців, які справді надихають. Історії героїв, які сьогодні живуть і працюють серед нас.