«Герої серед нас» – це цикл історій про людей, які, попри всі пережиті випробування, знаходять сили та натхнення для того, щоб адаптуватися до мирного життя й будувати краще майбутнє. Це розповіді про тих, хто після фронту продовжує працювати на благо своєї країни.
Героєм цієї публікації став Дмитро Голубник – матрос навалювального судна перевантажувача NIBULON MAX. Він уже був частиною великої команди «НІБУЛОНу», коли розпочалася війна. Згодом Дмитро змінив палубу на військову службу, команду – на взвод побратимів, а трудові будні – на виконання бойових завдань.
Шлях від матроса до командувача взводом
До війни Дмитро працював у Судноплавній компанії, спочатку був помічником стивідора, а згодом став береговим матросом і був переведений на NIBULON MAX. У цей час паралельно навчався на помічника другого капітана. Він мріяв піднятися кар’єрними сходами у судноплавній галузі, навчався та розвивався, але повномасштабне вторгнення змінило його життя – він став командиром взводу у 77-й бригаді.
«Я закінчив військову кафедру, мав звання молодшого лейтенанта. У серпні 2022 року мене призвали до війська, і я став командиром взводу у 77-й бригаді, мені було підпорядковано 45 осіб. Спочатку була підготовка, тренування, бойове злагодження. Якщо на роботі я виконував накази керівництва, то в армії вже сам керував людьми. Треба було згадувати все, чому нас вчили на військовій кафедрі. Іноді доводилося застосовувати і командирський голос. Але я мав чудову команду, ми всі підтримували одне одного», – згадує Дмитро.
Армія навчила його дисципліни, ухваленню рішень у стресових ситуаціях, витримки та комунікації. «Найважливіше – вміти знаходити спільну мову з людьми. Від цього залежало, як вони будуть виконувати накази, чи будуть довіряти тобі», – пояснює він.
Окрім лідерських навичок, довелося освоїти й несподівані речі – наприклад, працювати з документами та електронними таблицями. «Війна – це не лише бій, а й паперова робота. Довелося швидко освоїти Word, Excel, звіти, журнали»,– усміхається Дмитро.
Повернення до цивільного життя
Через отримане поранення Дмитро був звільнений від служби. Проте одразу повернутися на роботу не зміг – проходив реабілітацію.
«Коли мені зателефонували з «НІБУЛОНу» і запитали, коли я зможу повернутися, це було дуже приємно. Але фізично я ще не був готовий, тож попросив трохи часу», – каже Дмитро.
Попри хвилювання про повернення («чи згадаю все, чи впораюся»), адаптація пройшла швидко: «Колектив підтримав мене. І хоча фізично я не можу одразу працювати на повну силу, мені дали час і можливість відновитися».
Підтримка ветеранів у «НІБУЛОНі»
Ветерани приносять у компанію унікальний досвід: вони відповідальні, дисципліновані, вміють працювати в команді та ухвалювати рішення у складних умовах. «НІБУЛОН» цінує ці якості та створює умови, за яких ветерани можуть їх розкрити. Компанія не лише зберігає місця за своїми працівниками, а й надає фінансову допомогу, підтверджуючи, що турбота про людей – це не просто слова.
«Після війни ти по-іншому дивишся на життя. Багато речей, які здавалися проблемами, більше ними не є. Тепер важливо працювати пліч-о-пліч із людьми, які розуміють і підтримують», – каже ветеран.
Деякі колеги можуть не розуміти досвіду, який отримали ветерани. Не всі знають, як правильно будувати діалог із військовими, що повернулися. Декотрі питання можуть бути недоречними або навіть образливими. Тому ми запитали у Дмитра пораду щодо спілкування з ветеранами.
«Не потрібно ставити питання «Що ви там робили?». Не варто питати і про деталі боїв, втрати та травми, а також мотивацію військових, якщо людина сама про це не говорить», – пояснює Дмитро.
«НІБУЛОН» не просто говорить про соціальну відповідальність – він діє. Тут ветерани знаходять не лише роботу, а й команду, яка завжди підтримає. Бо справжні герої – серед нас.
Читайте попередню публікацію з циклу «Герої серед нас» про Костянтина Паталаха, інженера-енергетика філії «Хортиця», а також публікації про Лілію Нікітіну, яка вже 30 років працює в компанії, та Любов Верещаку, змінного майстра філії «Решетилівська».
