Саме морський транспорт є однією з найважливіших логістичних ланок у просуванні української аграрної продукції на світових ринках, від його роботи значною мірою залежить конкурентоспроможність українського зерна та інших видів продукції у світі, продовольча безпека держави, внутрішні закупівельні ціни і доходи сільськогосподарських підприємств тощо. Роботодавці недержавної форми власності створили тисячі робочих місць у галузі морського транспорту та активно інвестують у розвиток морегосподарського комплексу та суміжних галузей реального сектору економіки. Такі компанії створили сучасні морські (перевантажувальні) термінали, в установлений законом спосіб отримали у власність та користування відповідні земельні ділянки і успішно здійснюють стивідорну діяльність поза межами існуючих державних підприємств – морських портів, відіграючи важливу роль у формуванні місцевого бюджету і соціально-економічному розвитку територіальної громади нашого міста. Розглянувши прийнятий 17.05.2012 закон, для нас стає очевидним, що при підготовці прийнятого закону парламентом не повною мірою враховані пропозиції Президента України до попередньої редакції Закону України «Про морські порти України» (реєстраційний №0881). 1. Прийнята редакція закону має істотні недоліки, зокрема, обмежує економічну конкуренцію в морській галузі, всупереч статті 22 Конституції України істотно звужує обсяг існуючих прав приватного морського бізнесу і носить дискримінаційний характер для тих суб`єктів господарювання, які до набрання чинності цим законом у законний спосіб збудували власні перевантажувальні потужності (термінали) поза межами існуючих державних морських портів. Так, законом передбачено створення чергового державного підприємства-монополіста – Адміністрації морських портів України, яке наділене також і ознаками органу державної влади та всупереч Конституції України здійснюватиме контроль і нагляд за діяльністю підприємств недержавного сектору економіки. Негативний вплив прийнятий закон матиме, насамперед, на підприємства (об`єкти) морського транспорту, розташовані поза межами існуючих морських портів. Потужні перевантажувальні (морські термінали) розташовані на власних та орендованих земельних ділянках суб`єктів господарювання поза межами існуючих державних морських портів, на цих земельних ділянках інвесторами вже збудовані причали, підхідні канали та інші гідротехнічні споруди, об`єкти портової інфраструктури, перевантажувальні потужності тощо, відкрито пункти пропуску через державний кордон, здійснюється обробка великих обсягів зовнішньоторговельних вантажів. Згадані термінали не використовують об`єкти портової інфраструктури державної форми власності і є самостійними об`єктами морського транспорту. Управління діяльністю цих підприємств здійснюється їх власниками, а сукупні обсяги вантажопереробки таких терміналів співмірні з відповідними показниками державних морських портів. Прийнятим законом передбачено, що за рішенням Кабінету Міністрів України існуючі окремо від державних морських портів об`єкти морського транспорту (перевантажувальні/морські термінали) увійдуть до складу морського порту і стануть його частинами (стаття 1). При цьому власники таких терміналів, всупереч чинним законам, будуть позбавлені права отримати в користування прилеглі до їхніх причалів ділянки акваторії для обслуговування причалів та інших гідротехнічних споруд, а також для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, обслуговування вантажів, суден і пасажирів. Окрім того, вони позбавлятимуться права самостійно визначати навігаційні габарити та умови експлуатації належних їм на праві приватної власності причалів, підхідних каналів та інших гідротехнічних споруд. Зазначені правомочності прийнятим законом передані виключно одному унітарному державному підприємству – Адміністрації морських портів України, що, ймовірно, призводитиме до монополізації ринку послуг із забезпечення безпеки мореплавства і поставить суб`єктів портової діяльності недержавної форми власності у нерівне становище з підприємствами державного сектору економіки. 2. Прийнятий закон не повною мірою узгоджується з чинним Земельним кодексом України в частині визначення та зміни меж морських портів і морських терміналів та обмежує конституційно закріплені права органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями морського транспорту та водного фонду в межах відповідних населених пунктів. Передбачене цим законом поняття «межі порту» і порядок їх визначення не узгоджуються з відповідними положеннями Земельного кодексу України та інших законів України, які регулюють земельні відносини. При визначенні кількості, розмірів, місцерозташування та меж морського порту не передбачається врахування позиції органів місцевого самоврядування та інтересів територіальних громад. Органи місцевого самоврядування будуть обмежені у можливості розпоряджатися землями державної і комунальної власності для потреб підприємств морського транспорту. Проект закону не допускає існування морських (перевантажувальних) терміналів та інших недержавних об`єктів морського транспорту поза межами існуючих морських портів – державних підприємств та фактично забороняє здійснення господарської діяльності з обробки вантажів, що перевозяться морським транспортом, поза межами морських портів. Це фактично призводитиме до монополізації ринку навантажувально-розвантажувальних робіт у існуючих морських портах і згортання приватного бізнесу, що функціонує поза їх межами. 3. Розділом III закону на державне підприємство – Адміністрацію морських портів України покладено невластиву суб`єктам господарювання функцію державного регулювання, що призводитиме до порушення конституційного принципу розподілу та реалізації влади. Стаття 17 закону передбачає фактичне і юридичне підпорядкування суб`єктів господарювання, які здійснюють стивідорну діяльність поза межами морських портів, вказаному державному підприємству шляхом поширення дії обов`язкових постанов по порту, які видаються одноосібно керівником Адміністрації морських портів України, на морські (перевантажувальні) термінали, які наразі розташовані поза межами портів. Запровадження обов`язковими постановами по порту меж «зон нагляду» не узгоджується з визначенням акваторії порту та наділяє суб`єкта господарювання державної форми власності невластивими йому функціями державного нагляду (контролю). Закон передбачає як юридичну, так і фактичну узурпацію державним підприємством повноважень щодо контролю та підтримання оголошених глибин, зокрема, у причалів морських терміналів та на підходах до них, що ставить умови господарювання в морських терміналах, які розташовані поза межами морського порту, в залежність від рішень державного підприємства і призводитиме до обмеження конкуренції і дискримінації певних суб`єктів господарювання. Всупереч закріпленому у Конституції України принципу рівності усіх форм власності та господарювання, прийнятий закон повністю позбавляє суб`єктів господарювання – власників морських (перевантажувальних) терміналів, які розташовані поза межами морських портів, права на отримання в користування водного простору операційних акваторій, прилеглих до їх причалів, для обслуговування причалів та інших гідротехнічних споруд, а також для виконання вантажних операцій, наділяючи таким правом виключно одне державне підприємство – Адміністрацію морських портів України. У зв`язку з тим, що відведення в користування акваторії законом передбачено виключно Адміністрації морських портів України, власники морських терміналів, розташованих поза межами морських портів, будуть позбавлені права справляти корабельний збір та інші портові збори за фактично надані ними послуги із забезпечення безпеки мореплавства. З метою усунення вказаних недоліків правового регулювання під час підготовки проекту Закону України «Про морські порти України» до другого читання профільному комітету Верховної Ради України та суб`єктам права законодавчої ініціативи пропонувалось передбачити цим законом, що суб`єкти господарювання – підприємства морського транспорту, які на дату набрання чинності цим законом підпадають під термін «морський термінал», розташовані поза межами території та акваторії державних підприємств – морських портів, та на території яких відкрито пункт пропуску через державний кордон, з моменту набрання чинності цим Законом визнаються відкритими морськими портами і є відкритими для заходження іноземних суден та підлягають автоматичному включенню до Реєстру морських портів України. У таких морських портах усі функції та повноваження адміністрації морських портів України, передбачені цим Законом, мали б виконувати зазначені суб`єкти господарювання – підприємства морського транспорту. Також пропонувалось доручити Кабінету Міністрів України до набрання чинності цим Законом забезпечити визначення меж таких морських портів і відведення (надання в користування) таким суб`єктам господарювання – підприємствам морського транспорту акваторій морського порту. До прийняття Кабінетом Міністрів України відповідних рішень зазначені суб`єкти господарювання – підприємства морського транспорту мали б продовжувати здійснювати портову діяльність, в тому числі обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших, пов`язаних з цим, видів господарської діяльності. У разі прийняття наших пропозицій морські термінали, розташовані поза межами існуючих морських портів, в тому числі у питаннях забезпечення безпеки мореплавства і здійснення державного нагляду, могли б функціонувати у рівних умовах з останніми. Утім, на жаль, ці пропозиції не були розглянуті Комітетом з питань транспорту та зв`язку Верховної Ради України та парламентом в цілому і не знайшли належного відображення у прийнятій редакції закону. При прийнятті закону парламентом проігноровано і численні зауваження Головного юридичного управління Верховної Ради України щодо невідповідності окремих положень закону Конституції України. Зокрема, йдеться про те, що Адміністрація морських портів України як державне підприємство ставиться у нерівне становище порівняно з іншими суб`єктами господарювання, що не враховує вимог частини четвертої статті 13 Конституції України, за якою усі суб`єкти права власності рівні перед законом. З огляду на положення частини другої статті 85 Конституції України до відання Верховної Ради України не віднесено повноваження з утворення державних підприємств. Також Головне юридичне управління Верховної Ради України наголосило на тому, що правова природа національних комісій регулювання природних монополій не узгоджується з частиною першою статті 6 Конституції України, за якою державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Вичерпний перелік державних органів, які формально не належать до жодної з гілок влади, прямо встановлюється Конституцією України (ЦВК, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, органи прокуратури тощо). Зважаючи на положення частини першої статті 106 Конституції України, Головне юридичне управління Верховної Ради України вважає, що до повноважень Президента України не належить утворення інших, крім передбачених у Конституції України, державних органів, формально не віднесених до виконавчої влади. Тому, як вбачається, статті 13, 21 і 22 закону не враховують вимог статей 6 і 106 Конституції України. Зважаючи на вимоги частини першої статті 67 Конституції України щодо встановлення зборів у порядку і розмірах, визначених законом, елементи адміністративного збору: платники збору, об`єкт оподаткування збором, ставки збору, порядок обчислення збору, строк і порядок сплати збору, строк і порядок подання звітності про обчислення і сплату збору – є предметом регулювання цього законопроекту. Відтак, положення статті 22 законопроекту потребують відповідного уточнення. Окремо слід звернути увагу на положення закону, що стосуються особливостей приватизації об`єктів портової інфраструктури. Перелік таких об`єктів, що мають загальнодержавне значення та не можуть бути приватизовані, наведений у пункті 14 статті 1 закону, відрізняється від відповідного переліку об`єктів, вказаного у змінах до статей 3, 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». Таким чином, набрання чинності цим законом у даній редакції може призвести до негативних наслідків і погіршення існуючого становища підприємств морського транспорту, які наразі розташовані поза межами існуючих морських портів – державних підприємств, монополізації ринків навантажувально-розвантажувальних робіт та суміжних ринків, а також до погіршення інвестиційного клімату в галузі морського транспорту та стану захищеності приватних інвестицій. Ми вкрай стурбовані зазначеними вище недоліками такого важливого для забезпечення стабільного розвитку України, як аграрної і морської держави, Закону.
