Наразі у Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин обговорюються поправки до проекту Закону України «Про ринок земель» (реєстр. № 9001-д), прийнятого Верховною Радою України у першому читанні 9 грудня 2011 р. Навколо цього питання точаться численні дискусії та обговорення, як серед громадян країни, так і в професійних колах. ТОВ СП «НІБУЛОН», будучи одним з найбільших національних сільгосптоваровиробників, не може стояти осторонь такого важливого для країни питання, тож вважаємо за доцільне висловити своє бачення щодо запропонованого проекту Закону України «Про ринок земель». Згідно зі статями 3 «Суб`єкти і об`єкти ринку земель» і 10 «Обмеження з придбання у власність земель сільськогосподарського призначення» проекту Закону України «Про ринок земель» (реєстр. № 9001-д), прийнятого Верховною Радою України у першому читанні 9 грудня 2011 р., сільськогосподарські підприємства (в тому числі і фермерські господарства) позбавлені права набувати права власності на земельні ділянки с/г призначення для ведення товарного с/г виробництва. Даний дискримінаційний принцип знайшов своє відображення і в пояснювальній записці до проекту закону, підготовленій Комітетом Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин. У той же час стаття 1 «Поняття Державного земельного банку» проекту Закону України «Про ринок земель» визначає, що Державний земельний банк – це спеціалізований іпотечний банк, який створюється за рішенням Кабінету Міністрів України та має виключне право на здійснення діяльності на ринку земель с/г призначення. Відповідно ж до статті 63 «Мета та принципи діяльності Державного земельного банку» законопроекту метою діяльності Державного земельного банку України є залучення фінансових ресурсів і надання кредитів зі ставкою не більше 3 відсотків ставки Національного банку України в агропромисловий комплекс для розвитку с/г виробництва та створення ефективного механізму ринкового регулювання у сфері обігу земельних ділянок с/г призначення. Статтею 64 «Функції Державного земельного банку» проекту закону визначено, що Державний земельний банк України здійснює, зокрема, кредитування безпосереднє, або опосередковане через механізм гарантій, с/г товаровиробників під заставу землі, іншої нерухомості та майна; кредитування громадян під заставу нерухомості для розвитку особистого селянського господарства; купівлю, продаж та передачу в оренду земельних ділянок. Реалізуючи зазначені функції, стаття 66 «Фонд земель сільськогосподарського призначення» законопроекту визначила, що фонд земель с/г призначення створюється як один з фондів Державного земельного банку України за рахунок земельних ділянок, право власності на які перейшло до Державного земельного банку України за рішенням Кабінету Міністрів України, суду або в результаті реалізації права на придбання земельних ділянок с/г призначення для ведення товарного с/г виробництва та фермерського господарства, а також інших угод. На час перебування земельних ділянок у фонді земель с/г призначення Державний земельний банк України є відносно них платником земельного податку. Розпорядження земельними ділянками фонду земель с/г призначення здійснюється Державним земельним банком України шляхом відкритого продажу або передачі в оренду. Кабінет Міністрів України встановлює в статуті Державного земельного банку порядок формування, функціонування та розпорядження фондом резерву с/г угідь Державного земельного банку України. Аналізуючи вищевказані положення законопроекту і зіставляючи їх з відповідними положеннями затвердженої Президентом України Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» від 2 червня 2010 року можна прийти до наступних висновків. Автори проекту закону припускають наділити Державний земельний банк винятковим (ексклюзивним) правом кредитування с/г виробників під заставу (іпотеку) земельних ділянок с/г призначення. При цьому с/г підприємства (у тому числі і фермерські господарства) статтями 3 та 10 законопроекту юридично і фактично виключені з числа потенційних суб`єктів права власності на землі с/г призначення і позбавлені права бути власниками с/г земель. Отже, с/г підприємства ніколи не зможуть отримати кредити (позики) Державного земельного банку під заставу (іпотеку) земельних ділянок с/г призначення, що суперечить задекларованим в законопроекті цілям створення Державного земельного банку. Отже, коло потенційних позичальників Державного земельного банку спочатку буде обмежене лише трьома категоріями власників земель с/г призначення, перелік яких визначено статтями 3 та 10 законопроекту: громадяни України, територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування і держава в особі Державного земельного банку, відповідних органів державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Очевидно, що жодна з перерахованих вище категорій не займається товарним с/г виробництвом і не в змозі наситити ринок с/г продукцією та забезпечити продовольчу безпеку країни. В силу відомих демографічних процесів вже сьогодні далеко на всі громадяни України, які володіють земельними паями, проживають у сільській місцевості і ведуть особисте підсобне господарство. Однак їм законопроект все ж надає право отримати кредит (позику) Державного земельного банку під заставу (іпотеку) земельної ділянки с/г призначення. Тому в даній ситуації кредити (позики) Державного земельного банку можуть перетворитися в один із видів споживчого кредитування і просто «проїдатися» населенням, а не використовуватися для розвитку с/г виробництва. У той же час той сегмент економіки, який здатний ефективно вирішувати дану задачу, а саме с/г підприємства, виявилися позбавленими права володіти землею с/г призначення та отримувати позики Державного земельного банку. Тому слід згадати про те, яка мета економічних реформ визначена Президентом України в Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки: технологічне переоснащення аграрної галузі та створення умов для залучення інвестицій, які дозволять підвищити ефективність с/г виробництва. Зауважте, не споживче кредитування власників с/г земель, а інвестиції в розвиток виробництва. Чи відповідає законопроект цій меті? Чи повинне кредитування аграрної галузі носити не інвестиційний, а споживчий характер? Очевидно, що ні. Свідченням тому є мета, визначена в пояснювальній записці до проекту закону: правове врегулювання питань, пов`язаних з організацією і функціонуванням ринку земель, впровадження особливого механізму обігу земель с/г призначення, забезпечення ефективних механізмів захисту законних прав суб`єктів такого ринку. Про інвестиції та розвиток с/г виробництва в пояснювальній записці до законопроекту – ні слова! Тому є всі підстави вважати, що законопроект не відповідає цілям і завданням, визначеним Главою держави у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки. Крім того, статтями 64 і 66 законопроекту Державний земельний банк пропонується наділити зовсім не властивою жодній фінансовій установі функцією: передавати землі с/г призначення в оренду, тобто вести не властиву банку господарську діяльність, що прямо суперечить вимогам Закону України «Про банки і банківську діяльність» (статті 47 і 48). У статтях 3 та 10 проекту закону Державний земельний банк пропонується ототожнити з органом держави, що суперечить статті 5 Конституції України, яка визначила, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У той же час стаття 6 Конституції України закріпила конституційний принцип поділу державної влади, відповідно до якого органи державної влади поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Згідно зі статтею 13 Конституції України від імені українського народу права власника на землю, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, розташовані в межах території України, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до статті 1 проекту закону Державний земельний банк за своїм правовим статусом не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування і тому в силу зазначених вище положень Конституції України не вправі здійснювати від імені українського народу чи держави права, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням землями с/г призначення. Ще в Царській Росії у держави не було монополії на банківські операції з землею, оскільки існувало більше 10 акціонерних земельних банків, кожен з яких діяв на певній території (Харківський, Київський, Полтавський та ін.). У даному ж законопроекті передбачається створити державну монополію всупереч історичному досвіду Росії та України. Враховуючи викладене, із законопроекту доцільно вилучити всі правові норми, що стосуються Державного земельного банку (статті 1, 61-66). Згідно з положеннями статей 14 і 41 Конституції України та статей 2, 3, 22, 80 і 82 Земельного кодексу України с/г підприємствам гарантовано право на отримання земель с/г призначення у власність для ведення товарного с/г виробництва. Позбавлення с/г підприємств, заснованих громадянами України або юридичними особами України без участі іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав буде суперечити наведеним вище положенням Конституції України та Земельного кодексу України та буде порушувати конституційні гарантії та охоронювані законом права с/г підприємств (у тому числі і селянських (фермерських) господарств) на володіння і розпорядження землями с/г призначення, позбавить їх можливості користуватися кредитами (позиками) Державного земельного банку і, як наслідок, поставить під загрозу досягнення визначених Президентом України цілей економічних реформ: розвиток сільського господарства та земельної реформи. Для усунення таких протиріч та приведення законопроекту у відповідність до норм Конституції України та Земельного кодексу України доцільно розширити перелік суб`єктів права власності на землі с/г призначення, який визначений у частині другій статті 3 та частині першій статті 10 законопроекту, доповнивши його пунктом такого змісту: «юридичні особи, які відповідно до закону України є с/г товаровиробниками, створені без участі іноземного капіталу і не пов`язані відносинами контролю з іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами та іноземними державами, які займалися сільським господарством протягом останніх 5 років до вступу в силу цього Закону, у тому числі фермерські господарства». З метою забезпечення прав с/г підприємств, створених за участі іноземного капіталу (зокрема, іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав), пропонується передбачити зазначеним вище законопроектом право зазначених суб`єктів господарювання набувати на законних підставах у власність землі с/г призначення для ведення товарного с/г виробництва через 3 роки після набрання чинності Законом України «Про ринок земель» за умови припинення протягом встановленого законом терміну участі іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб та іноземних держав в статутному капіталі таких підприємств. Створення Державного оператора (статті 1 і 60 проекту закону) без чітко визначених у законі статусу, завдань, функцій і цілей призведе до дублювання функцій Державного агентства земельних ресурсів України і втручання в повноваження місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування у сферу регулювання земельних відносин та розпорядження землями державної та комунальної власності, передбачені Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» і Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», тому відповідні положення з проекту закону також пропонується вилучити. Частиною четвертою статті 14 законопроекту передбачено обмежити граничну площу земель, які використовуються для ведення товарного с.-г. виробництва. Так, авторами проекту закону пропонується запровадити норму про те, що загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка може перебувати в оренді однієї особи з урахуванням пов’язаних осіб та осіб, пов’язаних з нею відносинами контролю, не може перевищувати 6000 гектарів сільськогосподарських угідь на території одного району та не більше 5 відсотків площі сільськогосподарських угідь на території області. На нашу думку, у такий спосіб автори проекту закону намагаються підмінити законодавство про захист економічної конкуренції земельним законодавством і у такий спосіб обмежити розвиток великотоварного виробництва с.-г. продукції. Слід визнати, що левову частину експортного потенціалу аграрної галузі наразі формують великі виробники с.-г. продукції, які інвестують в підвищення врожайності с.-г. культур, меліорацію і підвищення родючості ґрунтів, впроваджують інтенсивні та індустріальні технології, високопродуктивну широкозахватну ґрунтообробну і збиральну с.-г. техніку, забезпечують систему сівозмін, високий рівень показників якості і товарності вирощуваної с.-г. продукції тощо. Окрім того, саме великі виробники здатні забезпечити просування української продукції на світові аграрні ринки і інтегрувати Україну до світової торгівлі с.-г. продукцією, що забезпечить справедливі ціни на продукцію, яка експортується, і гідні статки для дрібнотоварного виробника та особистих селянських господарств. Тому законодавче обмеження площі земель, які використовуються для ведення товарного с.-г. виробництва, є шкідливим для української економіки і призводитиме до обмеження, насамперед, експортного потенціалу країни, зниження конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості вітчизняної аграрної галузі, а тому відповідні правові норми пропонується вилучити з проекту закону.