Питання регулювання ринку зерна та інших видів продовольчих товарів, особливо їхнього експорту, в Україні сьогодні як ніколи актуальне. Зі своїми ініціативами з цього приводу виступають представники міністерств та відомств, низка народних депутатів України. Однак вже доведено досвідом: для чого видумувати свій «національний велосипед», якщо моделі регулювання продовольчих ринків вже десятиліттями апробовані світовими аграрними лідерами та ефективно працюють в США, країнах Євросоюзу чи в Бразилії, та інших пострадянських державах.               Власне про те, які механізми працюють у світі, ми попросили прокоментувати президента Української зернової асоціації Володимира Клименка. Напередодні саме на прохання УЗА інформаційне агентство «АПК-Інформ» підготувало розгорнутий аналітичний аналіз з цього питання.    – Володимире Георгійовичу, які головні підсумки цього дослідження? Як світ працює на зерновому ринку?   – Передусім відзначу, що у будь-якій державі існує деякий конфлікт інтересів між споживачами та виробниками чи переробниками. Одні хочуть більш дешеву продукцію, інші – більшого прибутку. І в цій ситуації держава, з допомогою своїх повноважних представників, застосовуючи різні механізми регулювання, повинна і зобов’язана забезпечити збереження здорового паритету інтересів. У кожній країні до цього питання підходять по-своєму, враховуючи цілий ряд політичних, економічних, соціальних і навіть географічних особливостей.   Спробую це наочно показати на прикладі країн-лідерів з експорту зернових. Приміром:   США Експорт зернових культур в Сполучених Штатах Америки здійснюють виключно приватні компанії, за виключенням продовольчої допомоги. Уряд напряму не залучений до повсякденного процесу експортних операцій зернових і олійних культур, які експортують приватні комерційні компанії, що конкурують між собою. Якщо уряд США надає міжнародну продовольчу допомогу, він також укладає угоду на купівлю та перевезення товару з приватними структурами, які за ринковими цінами продають і транспортують необхідний товар до країни-імпортера.   До 2007 року держава надавала підтримку фермерам у вигляді грошової допомоги на 1 га. А також викуповувала частину врожаю, якщо ціни на біржах були нижчі за мінімальну гарантовану, наприклад, нижче за $2 за бушель кукурудзи. Але із зростанням світових цін на продовольство цей механізм втратив свою актуальність, і фактично сьогодні держава не надає жодних дотацій фермерам.   Уряд не створює резервних фондів, оскільки сформовані попит і пропозиція дозволяють компаніям як експортувати зерно, так і продавати його всередину країни за цінами, які задовольняють усіх учасників ринку.   У той же час, держава зобов’язує експортерів заповнювати експортні декларації, які повинні містити всю інформацію про товар і про компанію-експортера (якість, кількість і база експортної поставки).   Держава в особі USDA (Міністерства сільського господарства США) також забезпечує учасників ринку оперативною інформацією про ситуацію на ринку. Щотижня публікують загальнодоступні звіти про експорт зерна, а раз на місяць виходять зернові баланси як в США, так і у світі.    Канада   У Канаді існує дві системи експорту пшениці та ячменю. Одна з них – це вільна торгівля і експорт зерна усіма учасниками ринку (фермерами і трейдерами),  діє у всіх східних провінціях Канади.   Друга система діє вже понад 60 років у західних провінціях, де головним і єдиним гравцем на ринку є Канадська рада з пшениці і ячменю. Рада належить фермерам і кооперативам. Купуючи зерно у виробників, Рада забезпечує його експорт, розподіляючи усі доходи між виробниками пропорційно зданій продукції. Сам же Комітет працює на безприбутковій основі, а керівництво комітету обирають самі виробники.   Незважаючи на монополію, Рада може користуватися послугами торговельних компаній, щоб вони доставляли зерно до порту, і оплачує компаніям ці послуги. Роль держави у цьому випадку зведена лише до законодавчого забезпечення діяльності Ради.   Усі інші зернові та олійні культури реалізують і експортують за першою схемою усі провінції Канади.   Бразилія   Тут немає жодних обмежень експорту. Уряд не втручається  в експортні операції. Експортують як великі транснаціональні компанії, так і бразильські виробники, і торговельні компанії в умовах високої конкуренції один з іншим.   Єдиний метод, який держава вважає ефективним, – це інтервенційні закупівлі, коли ціна на ринку опускається дуже низько. Держава встановлює рівень мінімальних цін на основні зернові культури. Якщо ціни на ринку опускаються нижче за встановлену мінімальну ціну, то держава викуповує те зерно, яке фермери хочуть продати за цією мінімальною ціною в даний момент. Відтак, зерно, викуплене державою, продають на аукціонах за більш високою ціною, коли ринок йде догори. Якщо ціна не піднімається, то зерно залишається в інтервенційних запасах до тих пір, поки ціна не почне підніматися.   Щороку протягом останніх 5 років Бразилія експортувала 7-13 млн. тонн зернових і 25-35 млн. тонн олійних (соя).   Аргентина   Цікавий приклад. В країні регулюють експорт пшениці та кукурудзи. Роль держави полягає у веденні чіткої статистики внутрішнього споживання та експорту, прогнозування майбутнього врожаю. Розрахункові баланси по культурам є головним аргументом для збільшення чи зменшення експорту. На підставі балансу дають висновок про обсяги експортних квот. Усі ці дані є абсолютно відкритими для всіх учасників ринку. Обсяг можливого експорту оприлюднюється до початку збору врожаю, щоб не затримувати експорт у перші місяці після жнив.   Право на отримання квоти мають усі без виключення учасники ринку: і трейдери, і сільгоспвиробники.   Ця система дозволяє державі не робити закупівель зерна в резерв, оскільки в країні завжди його достатньо для внутрішнього споживання.   Увесь обсяг експорту ділять на періоди, і експорт здійснюють рівномірно протягом усього року. Держава це робить для того, щоб остаточно визначити обсяг врожаю і регулювати розмір квот, якщо врожай менший чи більший за очікуваний.   Австралія   До 2008 року існували дві державні компанії з торгівлі пшеницею (AWB – Австралійський комітет з пшениці) і ячменю (ABB – Австралійський комітет з ячменю). Але з 2008 року ці дві компанії були визнані неефективними, і держава дозволила їх приватизувати. Зараз обидва комітети належать приватним торговельним компаніям.   Після відміни монополії двох державних організацій на експорт пшениці та ячменю компанії-експортери повинні отримувати ліцензії на експорт. Ці ліцензії видає державна компанія з експорту пшениці. Процедура ліцензування буде існувати протягом двох наступних років як перехідна система, після чого її мають скасувати. Державний департамент з торгівлі видає ліцензії на решту видів зернових.   Австралійський комітет з ячменю викупила міжнародна компанія «Вітерра» у 2008 році, а Австралійський комітет з пшениці викупила компанія «Каргілл».   У західній частині Австралії ще залишився фермерський кооператив CBH, який є монополістом з перевезення зерна в порти Західної Австралії. Але, незважаючи на своє монопольне становище, кооператив дає право всім перевізникам та іншим учасникам ринку експортувати з цієї частини Австралії.   У 2008 році експорт зерна зріс з 11 до 19 млн. тонн і тримається на цьому рівні вже третій рік.   – Це далекі країни. А що у Європі? У наших сусідів?               – Тут, даруйте за каламбур, ми теж Америку не відкриємо. Усе зрозуміло та прогнозовано:   Європейський союз   В ЄС немає обмежень на торгівлю і експорт зернових. Будь-яка компанія чи фермер може стати експортером. Для всіх учасників рівні права і однотипна процедура експорту.   Головною вимогою Європейської комісії, яка відповідає за торгівлю, є декларування кількості зерна, яку компанії збираються експортувати. Ця процедура необхідна, щоб Комісія мала можливість оцінити темпи експорту і своєчасно коректувати свої зернові баланси. Після проходження процедури декларування компанія отримує експортну ліцензію, що дає право відвантаження зерна на експорт.   Комісія також може у випадку високих темпів експорту регулювати його, встановлюючи квоти, але до сьогодні подібний метод обмеження не застосовувався.   Щоб запобігти різкому зниженню цін на зернові, в ЄС діє механізм закупівлі зерна у фермерів в інтервенційний фонд. Проте ЄС прагне поступово відійти від такої дорогої вартісної практики. Наприклад, с травня 2010 року ячмінь вже виключено з переліку товарів, які підлягають інтервенції.     Туреччина     В умовах сприятливого сезону Туреччина є як експортер, так і імпортер зернових. Роботу ринків зернових та олійних культур країни регулює Турецький комітет із зернових (TMO) – державний орган, який підпорядковується міністерству сільського господарства.   Імпорт зернових обмежується митом, а експорт – квотуванням. Приватні компанії можуть здійснювати експортно-імпортні операції на ринку зерна тільки з дозволу ТМО. У випадку поганого врожаю, ТМО запроваджує заборону на продаж зерна на світовий ринок. У сприятливі сезони ТМО дозволяє експортувати турецьку пшеницю і приватним трейдерам.   Політика держави направлена на підтримку внутрішньої переробки пшениці і експорт борошна. З огляду на це, приватні компанії, які хочуть імпортувати зерно, звільняються від сплати імпортного мита, тільки у випадку подальшого експорту еквівалентного обсягу пшеничного борошна.   На TMO також покладені функції з проведення товарних інтервенцій.     Росія До закриття експорту зерна у 2010 році у Росії не існувало якихось обмежень на експорт зерна будь-яким учасником ринку. В країні водночас діяли як вітчизняні, так і транснаціональні приватні зерноторговельні компанії, державна компанія ОАО «Объединённая зерновая компания» (ОЗК). Експортувати зерно могли також і сільгоспвиробники. З відкриттям експорту борошна з 1 січня цього року ніяких змін в умовах експорту не сталося. На ОЗК також покладено функцію агента з проведення державних закупівельних і товарних інтервенцій для регулювання ринку сільгосппродукції, сировини і продовольства.   Казахстан   Система експорту зерна в Казахстані дуже нагадує російську модель. Експортувати зернові і продукти їх переробки можуть усі учасники ринку. Державним агентом з формування державних запасів, у тому числі й інтервенційних, виступає АТ «НК «Продкорпорація». Вона ж, разом з вітчизняними і транснаціональними компаніями, експортує казахстанське зерно. Ніяких преференцій від держави при експорті немає.   У ті періоди, коли ціни опускаються нижче за собівартість виробництва зерна, уряд платить субсидії експортерам, які компенсують фермерам різницю між експортною ціною і собівартістю виробництва.     –         Тобто…   – Отож, в жодній провідній країні-експортері фермери, та тим паче держава не є основними експортерами. Усі країни розуміють важливу роль торговельних компаній у всьому ланцюжку поставки зерна і олійних культур. Це і зрозуміло, адже фермери, які кожний день зайняті турботами на полях, не завжди хочуть і не мають можливості займатися експортом. Співпраця з професійними торговельними компаніями дозволяє фермерам сфокусувати увагу на підвищенні ефективності вирощування зернових чи олійних культур і не займатися організацією доставки товару в порти, бо це забирає багато часу і потребує додаткового фінансування. В основному, фермери надають перевагу отриманню плати за товар, доставивши його на найближчий елеватор. Фермери, які хочуть самі займатися експортом, можуть це робити на рівних умовах зі всіма учасниками ринку.                  В жодній провідній країні-експортері не розподіляється ПДВ таким чином, що одні мають преференції зі сплати чи поверненню цього податку перед іншими.   Більшість експорто-орієнтованих країн не формують великих перехідних запасів зерна (крім стратегічного резерву), а тим паче не змушують фермерів їх формувати, запроваджуючи експортне регулювання. Більшість надає перевагу вільному експорту. Наприклад, Євросоюз може залишати великі резерви, але це станеться тільки тоді, коли ціни на ринку різко падають, а не тоді, коли ціни досягають світового максимуму.               Тому я сподіваюся, що Україна не на словах, а на ділі створить сприятливий інвестиційний клімат в агросекторі, а результат не заставить себе чекати. Адже правила гри на цьому ринку встановлено вже давно. І вони передбачають: головним завданням уряду в сфері АПК має бути проведення політики створення умов для підвищення продуктивності вирощування сільгоспкультур, покращення якості і зменшення собівартості виробництва, що можливе тільки в умовах вільного ринку. А з допомогою інтервенційного фонду держава здатна балансувати інтереси всіх учасників ринку (експортерів, виробників і переробників).   Впевнений, це розуміють і наші державні керівники. І ще. Колись нам урожай зерна за 52 мільйони тонн здавався фантастикою, але ми можемо впевнено переступити і стомільйонний рубіж. А, враховуючи те, що продовольство стане в майбутньому найдорожчим ресурсом, Україна, використовуючи свої можливості, може стати однією із найбільш заможних країн світу!   Світові лідери-експортери зернових (тис. тонн) Країни 2006/07 2007/08 2008/09 2009/10 2010/11* США 83 069 104 256 78 577 78 816 88 989 ЄС-27 18 477<