Жнива в Україні у розпалі, а селяни українські у розпачі від того, наскільки багато паразитів присмоктується до їхньої важкої праці. Не створюючи нічого самостійно, всілякі напівдержавні й приватні інспекції та посередники прагнуть нажитися з чужого добра, наче та сарана чи кузька на хлібному полі. Сезон масових зерноперевезень розпочався в країні з упровадження нових здирницьких транспортних тарифів. З 1 травня набув чинності новий збірник тарифів на послуги залізничних перевезень, затверджений Мінтрансзв’язку, який передбачає збільшення тарифів на перевезення зерна спеціалізованими вагонами «Укрзалізниці». Унаслідок цього транспортна складова у ціні зерна під час перевезення вагонами залізниць збільшується цьогоріч порівняно з попередніми роками від 1,9 до 4,5 разу, а при перевезеннях приватними чи орендованими вагонами – від 4,5 до 7 разів. Цікаво, що свої нові тарифи залізничники практично ніяк не обґрунтовують – ну просто, мовляв, все ж у світі дорожчає! Ще й кивають на північного сусіда – ось у Росії залізничні тарифи ще вищі, ніж у нас! Істина, одначе, в тому, що у величезній залізничній «імперії» здавна широко застосовується перехресне фінансування: гроші з прибуткових секторів перекачуються на неприбуткові, та ще й на підтримання залізничних лікарень і оздоровниць, та й на годування власної волейбольної команди, та й «протестну біомасу» треба ж за щось возити з реґіонів до Києва «на екскурсії»… Ніхто не проти волейболістів з «екскурсантами», але ж, перепрошую, чому їх слід утримувати й возити за гроші селян?! Залізничне крутійство з тарифами стривожило вже й владу. Днями Антимонопольний комітет України офіційно рекомендував Міністерству транспорту та зв’язку терміново розробити порядок формування тарифів на вантажні перевезення залізничним транспортом. Мінтрансзв’язку має створити відповідний нормативний документ, який визначить чітку та прозору процедуру розрахунків вартості перевезень. Зокрема, покладені в основу порядку принципи ціноутворення мають передбачати обґрунтоване віднесення окремих витрат до розрахунку їх вартості. Як зауважує прес-служба відомства, прийняті комітетом офіційні рекомендації націлені, зокрема, на вирішення проблем, пов’язаних із транспортуванням зерна залізницею. «У разі невиконання цих рекомендацій Антимонопольний комітет матиме підстави для порушення справи проти Мінтрасзв’язку», – зазначив в. о. голови АМКУ Олександр Мельниченко. Крім того, керівник антимонопольного відомства повідомив про плани перевірки найближчим часом діяльності українських портів щодо підставності підвищення тарифів на портові послуги з перевалки та перевезення зерна. За роки трансформації нашої економіки українці неодноразово могли пересвідчитись у тому, що державна монополія значно жадібніша, нахабніша й страшніша за приватну. Ось і ці дві монополії – залізнична й портова настільки вже допекли аграріям своєю тарифною захланністю, що деякі з них ладні самі займатися транспортуванням зерна з поля до судна в порту. І кілька потужних агровиробників уже побудували власні портові зернокомплекси. Бо ж через високі залізничні, елеваторні та портові «накрутки» українське зерно настільки дорожчає на виході з країни, що стає нікому не потрібним на світовому ринку. Але держава сказала «зась!». Днями чиновники Мінтрансзв’язку звинуватили компанію «НІБУЛОН» у нібито незаконному будівництві зерноперевального комплексу в Миколаївському морському торговельному порту й навіть у приватизації портової акваторії, хоча останнє й взагалі не передбачено жодними українськими законами. Між тим, приклад «НІБУЛОНа» добре ілюструє, до якого натурального господарства заганяє аграріїв монополізований український ринок. Ця компанія вирощує агропродукцію в кількох реґіонах України, власним автотранспортом перевозить її з полів і ферм, побудувала власний портовий зернокомплекс з елеваторами, створює власні м’ясопереробні підприємства та планує будувати власний флот для перевезення готової продукції. Але діяльність «НІБУЛОНу» тому так і стривожила чиновників, що показує селянам єдиний шлях визволення від нав’язливої опіки державного монополізму. Звісно, створити таку потужну виробничо-транспортну структуру дрібному фермерові не під силу. Але, як завважив колись у бесіді з автором президент Української зернової асоціації Володимир Клименко, в усьому світі фермери об’єднуються в кооперативи, щоб спільними зусиллями придбати комбайн, вантажівку і навіть теплохід, щоб побудувати елеватор чи ковбасний цех. Гуртом, люди кажуть, і батька добре бити. А вже поставити на місце зажерливого українського чиновника-паразита – й поготів.
