Засновник і власник Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН», аграрій, суднобудівник, транспортник, благодійник, Герой України. Усе це – про Олексія Вадатурського.
Олексій Опанасович – один із творців сучасної України, як її знають у світі. І правильний тлумач сенсів її існування від давньогрецької доби.
Мрія Вадатурського про відродження України у статусі «Житниці світу» здійснилася за його життя та завдяки його зусиллям. Син колгоспника та головний творець українського аграрного дива протягом життя рухався вверх щаблями вирішення своїх виробничих проблем і досягнув рівня без сумніву планетарного.
Засновник «НІБУЛОНу» Олексій Опанасович Вадатурський народився на Одещині, в селі Бендзари біля Балти, в 1947 році. Трудову діяльність Олексій Вадатурський розпочав на Трикратському комбінаті хлібопродуктів головним енергетиком, потім працював головним інженером Миколаївського обласного управління хлібопродуктів.
А у віці 44 роки зустрів незалежність України на посаді заступника начальника Миколаївського обласного управління хлібопродуктів. Освіту мав відповідну, профільну – закінчив Одеську академію харчових технологій, яка була заснована в 1902 році як школа мірошників. Там знали все про зерно, борошно і млини.
У 1991 році «НІБУЛОН» був створений як спільне українсько-угорсько-англійське підприємство (назва розшифровувалась як Nikolaev-Budapest-London) для виробництва та реалізації гібридного насіння кукурудзи й соняшнику західної селекції, і лише загальний стан ринку змусив Вадатурського зайнятися ще й пшеницею та ячменем. Його першим надбанням у «непрофільній» ролі був комбікормовий завод. Бо виявилось, що ринок порожній, а худобу, як і людей, теж треба годувати щоденно.
У 1992-1993 роках «НІБУЛОН» взяв на себе важливе завдання – постачання сільським господарствам дизельного палива й бензину, що закуповувалися на зовнішньому ринку. Потім – зайнявся закупками західної сільгосптехніки для фермерів. Очевидно, тоді ж викристалізувалась місія фірми і життєве кредо її засновника: фермер повинен думати тільки про підвищення врожайності. Його діло – виростити. Усім іншим має займатися зернотрейдер.
Відповідно довелося зайнятися елеваторами. Вивчити питання й засвоїти будівництво нових. Радянські елеватори з певних причин не підходили – були переважно біля залізниць, і так забитих перевезеннями руди й металу, і не були розраховані на експорт зернових, лише на зберігання. Так, до 2020 року в «НІБУЛОНу» було вже 26 елеваторів. Тут якраз видалося дуже зручним, що Миколаїв – морський порт. «НІБУЛОН» збудував у місті зерновий термінал, на Південному Бузі, за європейські кредити, і започаткував зерновий експорт з України в серпні 2003 року. Символічно, що першим судном, що вийшло з Миколаєва, був балкер «D.S. Pioneer» під прапором Кіпру, і повіз він фуражний ячмінь у Саудівську Аравію.
Аж з’ясувалося, що судна типу «Панамакс» – останній розмір, що проходить через шлюзи Панамського каналу, – можуть вантажитися під причалом у Миколаєві, із прохідними глибинами 9,5 метрів, лише на 60-70% своєї ємності, а решту зерна треба довантажувати на рейді Очакова. Тоді й взяли в оренду перші 4 ліхтери по 1000 тонн, плавучий кран і буксир. Ось тоді Олексій Вадатурський і зацікавився флотом.
Своє перше замовлення на 24 баржі й 6 буксирів Олексій Опанасович розмістив на миколаївському заводі «Океан». Була можливість замовити за кордоном. «Укррічфлот», скажімо, саме в цей час будував нову серію суден на румунських верфях і не переймався цим, і керівництво «НІБУЛОНу» теж їздило в Галац і Констанцу – вивчали питання. Однак дійшли висновку, що краще залишити гроші в Україні – свій до свого по своє.
У 2013 році в «Океану» почалися проблеми. Його почали банкрутити. Два буксири з партії, замовленої Вадатурським, добудовувалися вже під фактичним керівництвом Олексія Опанасовича. І фінансуванням, бо ж рахунки заводу були заблоковані. Пів року він зранку приїздив на планерку не на «НІБУЛОН», а на стапель «Океану». За ці пів року Олексій Опанасович вивчив питання, познайомився з гарними виконавцями, виконавці придивилися до його манери керувати й платоспроможності.
І варто було «НІБУЛОНу» викупити судноремонтний завод «Лиман» – перейшли на нове виробництво. До цього «НІБУЛОН» будував лише елеватори. Виявилось, що так само може будувати й флот.
Тоді у 2009 році логісти компанії дослідили, що є реальна можливість перевозити Дніпром до 60 млн тонн вантажів на рік – це була максимальна пропускна здатність річки, відома за радянських часів. А вже у 2021 році Дніпром та Південним Бугом «НІБУЛОН» транспортував 4,15 млн тонн різноманітної продукції.
Для цього компанії довелося побудувати цілу мережу нових, переважно «річкових» елеваторів, вибравши зручні для цього місця на берегах річок. До яких збіжжя звозили з близьких околиць автотранспортом. Проїхавши весь Дніпро в пошуках зручних майданчиків, Олексій Вадатурський вирішив побудувати перший перевантажувальний термінал у Черкаській області біля Чигирина, у селі Вітове – на Кременчуцькому водосховищі. Термінал був зведений у 2009 році. Останній – це філія «Зеленодольська», яка з’явилась у 2020 році в Дніпропетровській області. Усього на Дніпрі було розміщено 10 річкових елеваторів, плюс 3 на Південному Бузі. У гирлі Дніпра, у Голій Пристані, був побудований термінал, куди можуть заходити морські судна, щоб розвантажити Херсонський порт і Антонівський міст від автотранспорту.
У 2010 році «НІБУЛОН» сплавив по воді до Миколаєва 100 тис. тонн зерна. У 2011 – 600 тис. тонн. У 2021 – понад 4 млн тонн. Коли до Дніпра приєднався Південний Буг з терміналом у Вознесенську, Миколаївський зерновий хаб став обробляти більше, ніж Одеський. Для того, щоб перегнати Одесу, де прохідні глибини – 14 метрів і «панамакси» вантажать повністю одразу під причалом, Олексій Вадатурський знову вивчив питання й замовив у Констанці рейдовий перевантажувальний кран «Святий Миколай», який суто випадково виявився найбільшим у Чорному й Середземному морях. Коли його ставили під борт «панамакса» на так званій банці Трутаєва, він обробляв одразу по чотири 4000-тонні ліхтери під обома бортами балкера. А коли бурсири міняли й кантували баржі – продовжував вантажити зерно з власного 1000-тонного трюму, щоб не було ні хвилини простоїв.
Але така інтенсивна експлуатація річкових шляхів відкрила й численні недоліки й перешкоди. Дніпро після десятиліття простою обмілів. З 1770 км українських водних шляхів 990 км замулилося. Проте Олексій Опанасович замість опустити руки знову вирішив підняти ставки: «НІБУЛОН» сам зайнявся днопоглибленням на критичних ділянках. Знову поїхали в турне, вивчили ринок днопоглиблювальної техніки, придбали машину. Пройшли 102 км від Миколаєва до Бузького Гарду. Стали чистити також Дніпро і так само вперлися в пороги. Для їх подолання НІБУЛОНівські суднобудівники побудували унікальне самохідне днопоглиблювальне судно проєкту СДС-15 із символічною назвою «Миколаївець», яке може працювати на глибинах до 15 м як ковшем, так і фрезою та гідромолотом.
Розчищені «НІБУЛОНом» річкові шляхи дали можливість зайнятися зерновим судноплавством багатьом підприємствам з 1-2 буксирами й 3-4 ліхтерами. Дніпро ожив. Після нарощування обсягів експорту через морські порти та «елеваторного буму» в 2017–2018 роках. Ємність українських зерносховищ збільшилася з 20–25 млн тонн до близько 50 млн тонн. Так само збільшилася і врожайність. Якщо в 2000-і роки починали з 3 млн тонн кукурудзи, то збільшили її урожаї до 25–27 млн тонн на тих же площах – у 9 разів! Ось що буває, якщо, як планував Вадатурський, звільнити хлібороба від усього, крім вирощування врожаю.
Із пожвавленням річкової навігації постало питання «зворотного завантаження» флоту – можна ж щось везти баржами і на північ. Вершиною цього стала славнозвісна «баржа з кавунами» з Голої Пристані на Київ (насправді на Переяслав) – щорічний атракціон для українців, які виходили до шлюзів і фотографували проходження «потягу» з кавунами через Запоріжжя, Дніпро чи Канів.
«НІБУЛОН» дуже постраждав з початком широкомасштабних воєнних дій. Експортні потоки довелося спрямувати автотранспортом на чотири дунайські порти, що збільшило собівартість доставки на судно в 20 разів (з $5-10 за тонну до $100-150). Знаменитий флот стоїть заблокований у порту Миколаєва. Річкова навігація не працює. Утім Олексій Опанасович і в цей момент не склав руки. Компанія адекватно відреагувала на цей виклик – за кілька місяців збудувала зерновий термінал в Ізмаїлі. Ізмаїльський порт у результаті встановив історичний рекорд з перевалки вантажів за весь час свого існування (а він відомий із ІХ століття у складі Київської Русі). Маючи пропускну спроможність 300 000 тонн на місяць, термінал сприяє експорту додаткових 2 млн тонн зерна на рік в умовах блокування роботи чорноморських портів під час війни.
Олексій Опанасович залишався в Миколаєві в найтяжчі дні штурму російськими військами, і кажуть, уже самим цим піднімав бойовий дух миколаївців – оскільки Вадатурський нікуди не виїхав, значить місто не здадуть. Потім почалися щоденні ракетні обстріли, Олексій Опанасович з дружиною Раїсою Михайлівною залишалися в місті. 31 липня 2022 року російська ракета вночі влучила прямо в будинок Вадатурських у середмісті. Обоє загинули. Вічная пам’ять.
У створенні розділу використано матеріали книги Антона Санченка «Хроніки копаного моря».
«Якби Україні 10 таких, як Олексій Вадатурський, вона б розквітла». Знаю це напевно. Я відчував тепло його візіонерського полум’я, насиченого гідністю волелюбної людини, яка творить майбутнє. Це полум’я ставало тим сильнішим, чим масштабнішими були завдання та нахабнішими спроби його згасити. З мрії тринадцятирічного хлопця, що вперше став до праці на току. З амбіцій молодого спеціаліста, який поїхав світ за очі назустріч викликам. Із завзяття підкорювача пустелі Монголії, де він будував сучасні підприємства, народилося, пустило паростки, пробилось та визріло рішення відродити Україну як житницю світу. Сміливі мають щастя, а працьовиті — долю. Додайте до цього мужність ніколи не здаватися — і ви отримаєте генетичний код українського героя, якому вдалося побудувати потужне підприємство на перетині декількох галузей: агровиробництво, міжнародна торгівля, судноплавство та суднобудування. Славетна незламність Олексія Вадатурського завжди буде прикладом та натхненням для співробітників і партнерів компанії «НІБУЛОН»
Андрей Вадатурский
Син, Генеральний директор компанії «НІБУЛОН»
«Без Олексія Опанасовича осиротів Дніпро, осиротіла Україна. Якщо ми будемо адекватно й належно оцінювати його труд, те, що він зробив, як дивився на перспективи, якщо ми будемо усвідомлено до цього ставитися, це може стати для багатьох яскравим прикладом, як організовувати нинішній і завтрашній день. Показовим стало те, що країна із 24 мільйонів тонн зерна в 1999 році вийшла на рекордні 106 мільйонів у 2021–му. Такої економіки, безумовно, не тільки в Європі, а й у світі немає. За такий короткий час Україна ввійшла в п’ятірку найбільших експортерів, а в ряду позицій — перша у світі.»
Віктор Ющенко
Політик і державний діяч, третій Президент України (2005–2010)
«Унікальна зернова компанія дала можливість розвиватися не тільки профільній галузі, а й суднобудівним та судноремонтним заводам у Миколаєві… Війна не зупинила Олексія Вадатурського. У цей надскладний час він запускав нові масштабні інвестиційні проєкти, вірив і працював на Перемогу України. Компанія, яка співпрацювала з усім світом, залишалась в українському Миколаєві»
Олександр Кубраков
Міністерст інфраструктури України
«Може, комусь видавалося, що Вадатурський був з когорти “червоних” комуністичних директорів і на виборах підтримає комуніста Леоніда Кравчука. Нічого подібного! У ті перші дні, місяці, роки молодої держави він активно підтримував і агітував за демократичні перетворення і був на боці демократа В’ячеслава Чорновола. Олексій Опанасович був головним і найбільшим меценатом Народного Руху в Миколаївській області. Нині навіть важко перелічити добрі справи, які він фінансував, їх було чимало. Мабуть, простіше буде згадати те, до чого не доклався його розум і активна проукраїнська демократична засаднича позиція»
Юрій Діденко
Iнженер, політик, кандидат історичних наук
« Він ніколи не мирився з тим, що щось може бути без уваги. Розумів хаос війни, але спромігся в нього вносити якийсь порядок, до якого звик у «НІБУЛОН». І це спонукало наш колектив зустріти війну так, якби це зробив він. У моєму робочому кабінеті біля ікон, які подарували вдячні пацієнти, здаля видніється портрет Олексія Опанасовича. Є там дві ікони, які як подяку залишили родичі пацієнтів, що померли, але вони бачили, що ми робили для їхніх рідних. Моє ставлення до Вадатурського саме в цьому жесті»
Олександр Дем’янов
Лікар–нейрохірург, директор КНП Миколаївської міської ради
«Його нема з ким порівнювати, а ось з ним будуть зрівнювати завжди! Коли вийшов у світ випуск програми Big Money з генеральним директором «НІБУЛОНу», то під відео «Олексій Вадатурський. Як створити бізнес наперекір усьому. Правила життя мільярдера» глядачі залишили півтори тисячі коментарів і воно за короткий час набрало півтора мільйона переглядів! Україна прагнула знати про свого героя все або майже все. Навіть Олексій Опанасович чесно зізнався, що не чекав такої популярності».
Євген Черняк
Бізнесмен, голова наглядової ради холдингу Global Spirits
«Усе свідоме життя Вадатурського було боротьбою за правду, проти потужної закоренілої бюрократії, яка була ще закладена комуністами в ЦК партії, та олігархічно-владної корупції, що швидко розрослася в сучасній Україні. Вбивство Олексія і його дружини Раїси було спланованим і цілеспрямованим. У нього було надто багато недоброзичливців, найбільш боляче, що не тільки серед наших одвічних клятих ворогів-москалів, а й серед своїх… Так не мало бути!».
Владислав Шульга
Інженер радіозв’язку, генерал–майор Служби безпеки України
Автори створили своєрідний портрет Олексія Вадатурського, розкриваючи його діяльність та досягнення через спогади його рідних, друзів, колег та партнерів.
Перед нами постає шлях від хлопчика з села до діяча з глобальним мисленням, який вірив у свою країну, у людей, які здатні творити більше, краще та навічно.
Ми віримо, що кожен знайде в книзі натхнення, щоб здолати будь-які життєві труднощі та досягти власною великої мети. Хай подумки завжди у нас лунає неймовірне й непереборне «Не здавайся!», що надаватиме наснаги вірити, мріяти та діяти!
Міністерство Соціальної Політики України Державна Служба Зайнятості (Центральний Апарат) Миколаївський Обласний Центр Зайнятості
ISO 14001:2015
2017, 2019
CEO
Андрій Вадатурський став генеральним директором «НІБУЛОНу» після понад 15 років роботи в компанії — в липні 2022 року.
Він прийняв цю посаду після трагічної загибелі свого батька та засновника «НІБУЛОНу» Олексія Вадатурського разом із матір’ю Раїсою Вадатурською під час російського ракетного удару по їхньому дому в Миколаєві.
З 2014 до 2019 рік був народним депутатом України від одномандатного округу в Миколаївській області та членом Комітету з питань аграрної політики. У 2017 році створив і очолив велику міжпартійну групу, яка виступала за розвиток українських річок як транспортного засобу.
Має ступінь магістра електротехніки Українського державного морського технічного університету та ступінь магістра економіки промисловості Лондонської школи економіки. У 2009 році за вагомий внесок у розвиток агропромислового комплексу України був нагороджений Президентом України, йому присвоєно звання «Заслужений працівник сільського господарства».
Одружений, має трьох дітей.