Олег працює в «НІБУЛОНі» вже багато років. Його шлях почався ще у 2005-му. Згодом довелось змінювати місце роботи, але доля знову привела його до нашої компанії. Наразі  Олег працює водієм автотранспортних засобів на філії «Прибужанівська».     

Коли в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Олег не вагався жодної хвилини. Уже 25 лютого пішов захищати Україну добровольцем. Ще під час проходження строкової служби  зарекомендував себе та тримав звання молодшого сержанта. Саме тому після мобілізації Олегу довірили командування відділенням у 145-му Миколаївському окремому ремонтно-відновлювальному полку.     

З армії Олег звільнився у 2024 році. Після повернення додому взяв невелику паузу – кілька тижнів, аби просто побути вдома.    

Та навіть у тиші не було спокою.

«Коли звільнився, десь через місяць почало проявлятися. Психологічно… Там був на адреналіні, а сюди прийшов – і воно наздогнало», – згадує Олег.    

Попри все, він повернувся до роботи – туди, де колись починав. Колеги прийняли Олега спокійно, без зайвих запитань.    

Найважчим у поверненні до мирного життя Олег називає самотність: «Мені треба з людьми бути. А от коли залишаюся сам – це важко. І досі важко».   

Його порада іншим ветеранам коротка, але важлива:

    «У всіх різні ситуації, але я думаю важливо не замикатися в собі. Потрібно спілкуватись з людьми. Самотність починає тебе їсти зсередини».    

Після роботи Олег знаходить спокій у звичайних речах – ремонті, господарстві, домашніх турботах: «Як у приватному будинку, то завжди є чим займатися. Постійно щось роблю, щоб відволіктись».    

На питання про мрії Олег відповідає без паузи:    

«Мрія одна – щоб усе закінчилося».    

Олег – приклад людини, яка не лише виконала свій обов’язок перед країною, а й зуміла повернутись, знайти в собі сили жити далі, працювати, бути поруч із людьми. Такі люди нагадують нам, що справжня сила – у простих вчинках, у вірності своєму покликанню та у вмінні, попри біль і втому, йти далі заради майбутнього.