За останні півтора роки ми настільки поринули в тему війни, що легко можемо розрізнити звуки «десь прилетіло» і «працює ППО», а слова «камікадзе» та «мопед» набули для нас нового значення. Можемо розказати, чим відрізняється балістична ракета від крилатої, знаємо, чим займаються аеророзвідники, артилеристи, танкісти, десантники, бойові медики. А як часто ви чули про роботу військових капеланів? 

Сьогодні наша історія про НІБУЛОНівця Юрія Сидоренка, який у цивільному житті працював у службі безпеки компанії охоронником. На відміну від інших військових звань та спеціальностей, капелан – це не професія, а радше покликання. Ми запитали в Юрія, як він прийшов до нього та як зустрів перші дні війни.

«Взагалі за освітою я професійний військовий. Ще в 1997 році закінчив Київський інститут військово-повітряних сил за напрямком «Тилове забезпечення та логістика». Проходив військову службу Севастополі та Миколаєві.

У 2004 році я вирішив звільнитись із лав ЗСУ та відкрити власний бізнес. Кілька років справи йшли буде добре, потім почалась світова економічна криза, несподівано помер мій компаньйон, у мене виявили важку хворобу. Лікарі розводили руками після кожної невдалої схеми лікування, а мій стан з кожним днем погіршувався. Це була справжня чорна смуга в житті. Я зрозумів, що ні статус, ні статки, ні впливові знайомі, ні лікарі не зможуть мені допомогти. У якийсь момент я вирішив звернутись до Бога. Почав молитися, читати Священне Писання, ходити до церкви, хоча сил було вже дуже мало. І коли я був майже на краю безодні, під час молитви за мене одного польського священнослужителя, Господь зцілив мене. Хтось назве це вдалим лікуванням, яке нарешті подіяло, хтось медичним дивом, хтось звичайним чудом. Але факт залишається фактом: хвороба відступила.

У 2011 році я вирішив вступити на заочне відділення до Київської богословської семінарії на факультет, де готували військових капеланів. І майже одночасно отримав пропозицію роботи від «НІБУЛОНу». У мене був дуже зручний графік, який дозволяв поєднувати роботу з навчанням та практикою у військових частинах Миколаївського гарнізону», – розповів Юрій у телефонній розмові.

Події лютого 2022 року дуже добре закарбувались у його пам’яті, а вирішувати, чи йти на фронт, не довелось: у 2015 році, закінчивши семінарію, Юрій приєднався як військовий капелан до лав ЗСУ:

«Я відчував, що саме це – моє покликання і моя місія в житті, яка була визначена згори. У лютому я перебував як офіцер-капелан з 57 бригадою, яка тримала позиції на Луганщині. Ми знали, що буде великий наступ, не мали тільки точної дати. У тому регіоні серйозні події почали відбуватися за тиждень до повномасштабного вторгнення. Ми це відчули за систематичними обстрілами наших позицій. 20 лютого я відпроситися в командира, щоб з’їздити до Миколаєва, до родини. Коли все почалось, дуже хотілося, щоб ті перші вибухи, які пролунали на аеродромі майже під вікнами нашого будинку, були не ракетами, а звичайними петардами…Першою ж думкою були перевезти сім’ю, дітей подалі від аеродрому, в безпечне місце, та повертатись на Луганщину до хлопців.

Зараз я проходжу військову служу в командуванні одного з армійських корпусів на посаді начальника капеланської служби. Маю офіцерське звання – підполковник. Організовую духовно-просвітницьку роботу, душпастирську та психологічну допомогу військовослужбовцям наших бойових підрозділів. Допомагаю людям подолати стреси, посттравматичні синдроми та духовні розлади. Іноді може здаватись, що наші хлопці – із заліза і сталі, але і їм потрібна моральна підтримка й опора після того, через що вони проходять.

Вихід із майже оточеного Лисичанська, багатомісячні постійні обстріли, Соледар, наш успішний наступ на Херсон… Це серія дуже важких, але пам’ятних для мене подій за останні півтора роки, коли я побачив, на що справді здатні наші воїни і скількох зусиль вартує кожен метр звільненої землі».

Про найзаповітнішу мрію та бажання Юрій відповідає так:

«Мрію, щоб всі українці врятувалися в цей надважкий час, а військовослужбовці повернулися додому живими та здоровими і тільки з перемогою! Щоб наші сім’ї жили в мирі та в злагоді! Щоб кожен із нас повернувся до свого мирного життя, на яке ми заслуговуємо.

Хочу і сподіваюсь незабаром побачити своїх колег, багато з яких стали добрими друзями. Вважаю справжньою честю працювати в такій компанії як «НІБУЛОН», з талановитими людьми, патріотами своєї країни, своєї справи. І користуючись нагодою, хочу подякувати всім колегам за моральну підтримку й фінансову допомогу. Разом до перемоги!»